Твір роздум
У цьому році я зрозумів…
Дитинство… Веселе, сонячне, яскраве, повне нових вражень і відкриттів… У дитинстві все інше… Гіркіші сльози, страшніші невдачі, але й набагато швидше минають образи, швидко висихають сльози… Дитячі проблеми не такі, як у дорослих. Проблеми дитини можуть вирішити її мати й батько, бабусі та дідусі. Проблеми ж дорослих повинні вирішувати вони самі, без сторонньої допомоги. Дитинство - світла пора, яка дає відчуття радості, захищеності, в яку завжди можна повернутись, але тільки думками. Все, що було закладено в нас у дитинстві, ми проносимо крізь все життя.
Останнім часом я часто чую: «Ти вже дорослий, пора рости, пора пристосовуватись до дорослого життя, пора ставати відповідальним…» Так, моє тіло виросло: воно набуло пропорцій дорослого тіла, окріпло, набуло сили, але те, що в мене всередині – душа – ще не може розпрощатись із дитинством. Психологи придумали визначення «перехідний вік». Для мене це надзвичайно дивний період: перше кохання, перші проблеми дорослого життя, незрозуміла злість і одночасно безмежна жалість до всього, що мене оточує. «Людина людині вовк» і «людина людині брат» - вирази, в яких я ще маю розібратись, які мені зараз здаються дивними, але я впевнений, що несуть у собі великий філософський зміст. З дитинства я виніс розуміння людської доброти, але зараз, на дорозі до дорослого життя, я бачу, скільки в ньому несправедливості. Скільки разів я сам собі казав: «Ось виросту, буду робити так, не буду робити так, буду хорошим, буду промінчиком для інших людей», але потім сам ловив себе на тому, що я проста людина і водночас людина, яка вважає, що заслуговує все, робив ті ж самі вчинки, що і прості смертні люди, ближні, знайомі.
Пора прощання з дитинством – нелегка пора. Ілюзії дитинства ідуть у розріз з реаліями життя. Хочеться робити тільки те, що тобі хочеться, а не те, що потрібно.
Хочеться жити, як кажуть, для себе, хочеться танцювати, співати, але здається, що весь світ став проти тебе й забороняє тобі це роботи. «Все, буду вчитись, допомагати іншим», - кажу я собі. «Все, набрид мені цей світ, не буду робити нічого, скільки можна? Вже втомився», - каже мені мій внутрішній голос через кілька хвилин.
Важко пристосовувати своє мислення, свої дії і думки до виразу: «Так треба!» У цьому нелегкому конфлікті й полягає прощання з дитинством.
Точенюк Ярослав, 11-В клас
